Чи є Церква мертвою? Чи Церква є лише тоді живою, коли щось робить? Що є життя у Церкві? Чи маємо право хтось звинувачувати Церкву в тому, що вона мертва через те, що не відповідає його уявленням про Церкву?
Апостол Павло колись сказав, що ніхто не має права його судити і навіть він сам себе не може судити. Чи не свідчать ці слова про покору Апостола? У Посланні Апостола Юди, він говорить про спір між Сатаною і Архангелом Михаїлом. Останній не сказав нічого засуджуючого. Чого ж ми вважаємо, що маємо право осуджувати Церкву? Говорити про те, що в Ній щось не так. Не знаючи ані історії, ані діянь Духа, воно говорять так наче знають правду. Що ж на це скажу я? Я теж міг би мовчати, але я хтів би сказати, що доки в мене буде сил я буду захищати Церкву.
Хай все в нас не так. Хай в нас поклоняються Богові використовуючи при цьому зображення. Хай в нас люблять Бога так, що звертаються до створінь і саме в них бачать Бога. Хай ми цінуємо Хліб і Вино, в яких віримо знаходиться Сам Бог у всій Повноті Божества. Нехай хтось цього не розуміємо це не зменшує цінності нашої віри. Бо так сказав Сам наш Господь, Вчитель Апостолів і Суддя вдів. Він сказав, що хто щось зробив останньому з Моїх братів найменших, те зробили Мені. Він сказав: це Моє Тіло і Моя Кров. Він Сам став для нас Образом Предвічного Отця, тому ми можемо зображувати Ісуса, Його Матір і святих на Іконах. І Сама Богородиця є така важлива, що ми до Неї звертаємося з такою любов’ю наскільки можемо. Хто цього не розуміє, то він просто не має того розуму, якій приходить через Церкву від Святого Духа.
А те, що Церква не є спільнотою щастя і добробуту, то знову таки і Христос не говорив так про Неї. Вона є спільнотою грішників. Однак Христос настільки полюбив Церкву, що віддав Себе Самого за Неї. Апостол Петро зрадив Ісуса під час найбільшого випробування, однак це не стало йому перепоною для того, щоб стати каменем, на якому Христос захтів збудувати Церкву. Ми віримо в Божу благодать, а не в спільноту гарних та розумних людей. І люблю я Надю не тому, що вона сама гарна жінка у цьому світі, а тому що Він дозволив мені полюбити і тому для мене інші жінки перестали існувати як можливість. Тому і Христос полюбив нас, коли ми усі були і залишаємося грішниками.
А хто шукає ідеальну спільноту, то той може залишатися дома і говорити, що він і сам є церквою (яка єресь!). Хто не вміє любити, той ніколи і не навчиться, якщо відкине Церкву. Хто хоче добре жити, щоб інші йому завидували, той лишиться зовсім сам. Бо нічого ідеального на світі не має. Ми ж лише маємо завдаток Духа. І усе, що є в Церкві або напряму дано Богом, або дозволено, щоб нас притягувати до Себе. Якщо ж ми вважаємо себе негідними Царства, то Господь завжди буде притягувати нас до Себе і Його місця ніколи не будуть порожні, бо стільки любов потребують любові. А Господь, Якій є Тотальною Любов’ю, завжди буде давати її через Свою Церкву. Тому той, хто буде шукати любові де-ін-де нічого не знайде, ще й зранить сам себе.
Тому на останок скажу, що Церква завжди готова прийняти усіх. Ніколи нікому не закривала Свої двері. Ось тільки для того, щоб увійти на це Весілля іноді треба змінити свою одіж, перестати бути протестантом, тобто протестувати проти Самої Церкви і Її традицій. Тому кожний несе сам відповідальність за свої вибори. Церква ж завжди відкрита: і для самотніх, і зранених, і грішних, і нещасних. І під “Церквою” я не маю на увазі людей чи священиків, я маю на увазі Ісуса — в Таїнствах, в священиках і їх послузі, у спільноті людей, і навіть в усіх тих речах, якій напоєні Духом ведуть нас до Нареченого.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Ложь и правда в моей жизни. - Трясцин Михаил бег Давида от Саула по горам Израиля был не только испытанием его веры, но и испытание Израиля, кому служить - царю на троне или царю помазанного Б-гом, гонимого незаслуженно и неизвестно, в какой момент на трон воздвигнутого!
Кусочек автобиографической зарисовки - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Каждая Зарисовка, это Одна из моих Индивидуальных Судеб, в которых я Жил Раннее, и Продолжаю Жить - Сейчас. Это Часть моей Личности и Жизни. Это Часть Меня. Все о чем я пишу на этих страницах, я пишу о самом себе, и о тех других, в которых Проявлено мое Сознание. Возможно кому-то, это покажется странным, ибо на Земле Сознание обычно связано только с Одной Личностью и с Одной Судьбой. Это верно, для Закрепощенного и Ограниченного (Одним только Разумом) Сознания. Для Свободного Сознания (Основой которого является не столько Разум, сколько Дух и Сердце) – Нет Предела Ни в Судьбах, Ни в Личностях, Ни во Времени, Ни в Пространстве.
Мы слишком Мало Знаем о Человеке. Настолько Мало, что Не Представляем Себе: Откуда Он Берется (Откуда и Зачем Приходит в Этот Несовершенный Мир), и Куда Впоследствии - Исчезает (Куда Уходит из Этого, Ставшего Ему уже Неинтересным - Мира). Обо Всем Том, что Он Делает (в Части, Прожитой Им на Земле - Жизни), - Мы Судим (Мерим) лишь по Своим Скудным Личным Привязанностям и Общим Заблуждениям, которые у Большинства из Нас, настолько Развиты и Переплетены с Ошибками Наших Нынешних и Прошлых Воплощений, что Большего - Ни Где и Быть Не Может. Это связано с Намеренным Ограничением Наших Возможностей, - Нашими Сомненьями. То есть, – Нами Самими. Ибо Мы, Имея от Рождения - БОльшее, Пытаемся Осмыслить из Него, лишь - МЕньшее. То Малое, которое Стараемся Отождествить со Своей Человеческой Психикой, которую Ошибочно, ассоциируем с Самим Собой (хотя она вовсе, не является таковой). Мы Бесконечное Грозовое Облако, но Пытаемся Заставить Свое Мышление Считать Себя - лишь Мельчайшей Каплей Дождя. Так нам Проще - Существовать с Наименьшей Требовательностью к Себе Самим и Своим Возможностям. Так нам Проще - Уходить от Ответственности за Свои Ошибки, за Нежелание Развивать Сознание и Воплощать в Своей Жизни Совершенство (что Требует от Нас Предельной Концентрации и Напряжения Всех Жизненных Сил). Мы - ВЗРОСлые Люди, которые Пытаются Представить Себя, - МАЛЫми Детьми. В Этом, ЗАКЛЮЧЕНа БОльшая Часть Наших Иллюзий, которая МЕЛЬЧИТ МИР, ДЕЛА и ДУШИ (и в конечном Итоге, - Наши СУДЬБЫ). Чем Меньше Ты Пытаешься Взвалить на Свои Плечи и ОтДАТЬ Вселенским Мирам, тем МЕНЕЕ ЗНАЧИТЕЛЬНЫМ (по Отношению к Ним) ТЫ САМ СТАНОВИШЬСЯ!
